На уроці праці Оля вишивала білу льолю:
В неї скоро буде братик, треба одяг готувати.
Підійшов тихцем Данило, шибеник і здоровило,
Та й гукнув (хотів злякати): «Нащо все це виробляти?
У візочку, ще й хлоп’яті вишиванку? Ну, й дівчата!»
Від зухвалу того Оля ледве палець не вколола:
- Помиляєшся, ти, друже, бо розумний, та не дуже:
Вишивка, це кожен знає, нас від зла оберігає.
- Оберіг – то забобони. Є дзюдо для оборони!
- От чудний! Про боротьбу хочеш міф я розкажу?
Чорнобог злий зі Сварогом воювали не на жарт.
Не було в людей такого, хто тій сварці був би рад:
Вечір ніс Мару на крилах, що усе живе губила.
Ні мечі синів Сварога, ні вогненний смолоскип
Не долали Чорнобога й чорних ящурів страшних...
…Ось розчавлять вже хатину бога Сварги й Берегині…
Що робити?Господиня - шиті шовком рукави:
Спис Перуна, сонце стріли, гостроокі соколи́ –
Вгору руки піднімала – і вся нечисть відступала.
- Гаптування мало силу! Зрозумів тепер, Данило?
- Круто, Олю! Як в кіно! Ти пробач мені… Добро?
І тепер Данило зранку одягає вишиванку:
Може, гарна та сорочка вбереже й від двійки? Точно?
посміхнувся)) правда, трохи по іншому, чим в своєму віршику))
Класно! 
