...Взгляд в бессилии тянется в небо.
Кто-то ставит зарубки для ран.
Я боль вытерплю… Пусть только мне бы
Встретить счастье хоть миг будет дан!...
Любов Вишневецька В омуте.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585384
За миг счастья мы терпим много,
Лёгок лишь в мышеловке сыр.
К счастью в выбоинах дорога,
Обувь, тут, мы сотрём до дыр.
Но за тем поворотом, может,
Ждёт, как раз, тот счастливый миг
И... плевать на рубцы на коже,
И... плевать, что не блиц тот криг...
Це був профайл мого чоловіка Після того, як мою сторінку з цього ресурсу видалили, я пару років сюди й не заглядала. А коли почалося: Майдан, війна, почала помалу з його сторінки доносити свою патріотику. Нік тут змінити не можна. Але то не біда
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тільки, не дай Господь, щось десь заколе, я бігом до санаторію... Рада Вам безмежно!!!
Патарцю, цікаво було почитати Вас і рос. мовою. І навіть нагадали з мого "Странного танца":
И плевать на вердикты жюри!
Разве можно оценивать жизнь?
Ваша Попелюшка
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Боженьку, Попелюшечко, думаю що то за такий нік... Я гадала, що то чоловік... Рада Вам щиро!!!
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як Ви мене добре розумієте, пане Олексію... Справді, я ніколи не плюю ні на землю, ні на людей (ну хіба що на діток, щоб не наврочити), це справді не що інше, як вибух почуттів. Дякую.
Після того, як мою сторінку з цього ресурсу видалили, я пару років сюди й не заглядала. А коли почалося: Майдан, війна, почала помалу з його сторінки доносити свою патріотику. Нік тут змінити не можна. Але то не біда
