Серед широкої долини
Ріка, звиваючись, біжить.
Свої зеленуваті води
Віднести в море все спішить.
То рветься швидко із-за кручі,
То тихо плине повз гаїв,
То крутить вири глибоченні
Біля зарослих берегів.
Тих місць боялися дівчата,
І обминали кожен раз,
Бо там русалка залоскоче,
І в вир затягує відраз.
Там біля того місця близько
Василь на полі працював,
І часто в ті́ні верб високих
На березі відпочивав.
А що боялися дівчата,
Він навіть слухать не бажав,
Бо в річці з виру будь-якого
Він переможно випливав.
Дівчата ж правду говорили.
Не знав Василь, що по ночам
Там дикий регіт можна чути,
І скачуть тіні по гілкам.
Не знав Василь, що вже давненько,
В погожі днини із-під віт
За ним русалка підглядала,
Вродлива, як троянди цвіт.
Припала до душі русалці
Весела вдача Василя,
І очі сині, волос житній,
Все було видно їй здаля.
І от русалка-чарівниця,
Надівши платтячко просте,
Набрала з виру воду в глечик,
Й пішла до поля навпростець.
Василь був радий, що дівчи́на
Принесла воду з джерела.
Напився і сказав дівчині:
«Щоб ти пригожою росла!»
І тут же хлопець подивився
У очі дівчини. Нараз
Вони сяйнули чудним світлом,
І хлопець закохався враз.
Тепер удвох вони купались
В задушливий вечірній час.
Сміялись, бігали та грались,
Стрибали в воду з верб щораз.
Доспіло жито жовте в полі,
Якраз побратись час настав.
Але дівчи́ну смутком чорним
Неначе хтось лихий пройняв.
І тут призналася дівчина,
Вона - русалка річкова.
Як тільки холодніше стане,
У тепле море відплива.
І стала кликати Васи́ля
Щоб з нею жити він ішов.
«В річкових водах, в океані
Багато щастя хто знайшов.
Ти станеш вільним і безсмертним,
І всі скарби на дні твої.
Кити, дельфіни і акули,
Всі слугуватимуть тобі.»
Зітхнув Василь на сюю мову.
Коханій німфі так сказав:
«Ще рідний край, квітучий милий,
Ніхто на скарби не міняв.
Де ще мені почути пта́шок,
Їх мелодійний ніжний спів,
І чи побачу рідне поле,
Де колос житній вже дозрів.»
Відчула німфа-чарівниця
Що втратить Василя в цей час.
Його чара́ми обернула
На голубу волошку враз.
З тих пір на житнім жовтім полі
Волошок повно голубих.
Русалка із-під віт зелених
Із сумом дивиться на них.
І згадує вона кохання,
І плаче гірко, бо здаля
Їй все здається, що на полі
Синіють очі Василя.
Гарна легенда! Ми з чоловіком колись училися в Одесі з Володимиром Бабієнком! Цікаво, це він сам чи його син (чи онук)? Приємно зустрітися!
Володимир Бабієнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, це - Волька. Привіт, Таня! Привіт,Валєра! Яка несподівана зустріч, через скільки років!Я вас не забуваю, ви перед моїми очима
завжди молоді.Я пам'ятаю все, лиця, жести, розмови, сміх. Та цього не можна ніколи забути.Валєра був і , надіюсь, залишається моїм самим найкращим другом.Я напишу тобі лист, тут на сайті.Як ти вийшла на мене, напиши також лист про ваше життя.
Ми з чоловіком колись училися в Одесі з Володимиром Бабієнком! Цікаво, це він сам чи його син (чи онук)? Приємно зустрітися! 
