За мотивами повісті
“Тіні забутих предків”
-Кохатимеш? .. мовчали сині гори…
Лиш вівці сполошилися в отарі…
Лякала ніч глибинами, як море…
Бездонністю… - Чи будемо у парі?
Чи будем?... гей!. - торкалося смерічок…
Кричало в ніч… котилося по схилах…
Топилось в чорних водах темних річок…
Зникало... зникло…- чи буду щаслива?..
…- за тих, хто не вклонився цьому дню…
Кого світи заводили в оману…
Хто світлу, водам, вітру і вогню
Дари складав… за зниклих у туманах…
Чия дочасно сплавилась свіча…
Хто в коси не вплітав весільних стрічок…
За блиск… що жив в закоханих очах…
Та розчинився – в чорних водах річок…
-Кохатимеш?.. – питалася у гір…
Лиш коні рвались злякано в кошарі…
В лісах озвався невідомий звір…
А той,що вмів, зганяв докупи хмари…
Звивалась річка зраненим вужем…
Земля кричала!.. плакала – вербою…
І різав хмари грозовим ножем
Отой, що вмів… пускав їх за водою…
Торкалась ніг смерЕкова сльоза…
Котилась небом – неймовірна сила…
Гроза?.. Гроза!.. на гори йшла – гроза!
-Кохатимеш?!! ……. Палагна… ворожила…
Щиро дякую,Наталя 
Стьобко!
