Ти міцніше стискай обіймами,
Дай вдихнути п’янкий полин.
І не слухай слова мої римами,
Лиш вустами цілуй тонкий згин.
Твоїх рук неслухняне ковзання…
Не спиняйся, прошу, сильніш!
Цього жару по шкірі йорзання
До грудей притуляй щільніш.
І тонкий ланцюжок твоїх дотиків
Хай спадає струмками униз
Ти нервових закінчень-дротиків
Пести! Так!.. Зараз з'їде карниз…
Твоє дихання зводить із розуму,
Пальці знищують стіни з тканин…
Проникай же, так сильно, без роздуму,
Напувай соком спраглість долин.
Тілом стелиться піт зорепадами
Постіль, стеля, ритмічно, о, так…
Розливаюсь, звиваюсь оргазмами,
Простирадло стискає кулак.
І так солодко… ми невагомі…
Та мала зустріч втілення мрій.
В офісі стрінемось як незнайомі –
У цім вимірі, жаль, ти не мій…