Агірре. Ллється виміром ще не бачена досі
Ніжність,
Я рештки її після поїдання визбирую.
Частка висить на дереві у колі.
Так виявила себе любов до смерті,
Зімкнувши обійми мотуззя навік.
Друга плескотом тішить уже обважніле тіло
У тому струмку, де ми грались удвох,
Коли малими були.
Третя ллється морем червоним,
Водами правічними.
Та води великі не зможуть згасити кохання,
Ані ріки його не заллють.
Четверта розраду шукає за пазухою в миті,
Тільки та жертву вимагає, цілопалення
Чиїхось душ.
П’ята випиває трунок власночаші,
Впиваючись спрагою до ідеалу,
А потім сп’яніння все вирівняє,
А потім ночі забракне дня,
Стане мало вічності,
Щоби втамувати жагу до руйнувань.
Шоста вистрілить істиною у безумне лице,
А сьома натомиться пахощами
Марного робітництва,
Запахом бідних виживань.
Усюди,чуєш,усюди блукає ніжність,
Яка без належної взаємності вибирає шлях
Страждань.
