з ким вона буде засинати завтра. не відомо
у яких координатах світу. чи якою мовою
її новий мен буде казати їй:
— кохана, я тебе вилікую. у мене є ліки
від хвороб твоїх вічних і від мігрені.
кохана, я буду саджати у горщики квіти
виховувати дітей, возити тебе на Кіпр
тільки не йди. не йди ніколи від мене
бо твої лінії на долонях так чітко сплітаються із моїми
бачиш? ти бачиш, як твоє тіло вигинами підходить
до мого тіла. і як я перестаю дихати,
коли твої очі зупиняють свій погляд
на південь
тільки не лети. я ще так мало отримав від тебе ран.
ще так мало спогадів. ще так мало тобі замовчав.
ще так мало було усього, що можна в собі зберегти
і решту свого життя гадати де зараз ти.
хто тебе лікує і хто тебе береже.
хто віддається усім, що в нього тільки є
і навіть попри усіх тих "але" :
що ти все одно полетиш в жахіття своїх снів
і від цього так гаряче робиться у мені
цей звір мене роздирає. у грудях сидить і від
минулого вересня і до завтрашнього "нема"
ти будеш назавжди у згинах мого життя
і що би там не було. і як би не злився світ
я поміж тебе пройду і вийму із тебе лід
хвороб твоїх вічних і втраченого тепла
у мене є ліки. тримай мене повністю на
дистанції своєї свободи і своїх ран
учора вночі був жахливий туман
і ти розчинилась у ньому
мов дим серед атмосфер
цей світ отримав тебе усю тепер.
