Час що змінює ставлення людей і сердець
Мить, що триває секунду – як вічність
І поржавлена сталь – відблиск двох сонць
Порив почуттів як хвиля безмежність
Я тримаю в обіймах вітер – тільки сон
І шукаю знов у пориві фантазій
Знаю що пройшовши життя рубікон
Залишив себе без ідей та ілюзій
Я знову спитаю себе – навіщо?
Але без відповіді буде цей вечір.
Тільки скрипка десь плаче тихо
І падає роса на оголені плечі
Я стримаю сльозу – але зранку
Вже іншу кохатиму у хтивій уяві
Вип’ю чашу свою я всю до останку
І залишусь в тіні незнання
Смерть – як духовний початок нового життя
Жаль – що не можемо двічі ми жити
Середина це блеф, крок і нема уже вороття
Як ти можеш водночас вбивати й любити
Знаю,сон – це лиш сон – на яву проте
Він між світів тримає мене
Почуття не зрозуміле й якесь не земне
Усе старе забуте, усе пройдене
Один на один у порожній кімнаті
Я повертаюсь у минулу реальність
Ні, все нове вже і у новому форматі
Це злочин за котрий повна безкарність
