Заблукало сонце у старих осиках,
Та й загралось листям, як дитя мале.
Я стояла поряд, серед яблунь диких,
І чомусь дитинство бачила своє.
Вже відходить літо, відцвілася рута,
І стернями осінь до села бреде.
А дитинства рана, так і не забута,
На стежки далекі поверта мене.