Без неї це місто стало для нього холодною пустелею. Вулицями гуляє вітер і розносить пусткою жовте листя. Без неї в місті зупинилось життя, погасло світло і вицвіли кольори. Без неї він втомився чекати в черзі з манекенів.
Вони живуть у різних містах, але їм сняться сни одне про одного. Вона безупинно розповідає йому різні колоритні історії, він із насолодою слухає, ловлячи відблиски сміху, відблиски чарівної дитячості в її очах.
Бути поряд із нею – це ходити по краю прірви і не боятися зірватися вниз. Біля неї час перетворюється на вічність, простір втрачає контури, вулиці міста сплітаються в суцільний химерний лабіринт. Її слова стають наркотиком, від якого, попри всі намагання, важко відмовитися. Голос її теплими океанічними хвилями накриває його свідомість. Вона вміє бути такою, яким не вміє бути він. Коли сміється, робиться такою близькою. Йому хочеться сказати їй щось приємне, показати себе веселим і цікавим, і навіть трішки… красивим.
Мова дотиків найкраще може розповісти про їхні почуття. Вони витягують із кишень залишки тепла і діляться одне з одним. Запах її волосся – п’янкий нашатир для серцевого м’яза – нагадує про безтурботне дитинство. Він хотів у ньому втонути і слухати, як розмірено б’ється її серце. Відчув, як її дихання з приємністю наповнює його легені. В ці хвилини не думав ні про що, тільки молився, щоб ця ніч ще довго не закінчувалася, щоб ранкове світло не відібрало наївну дитячу радість. Життя – це сон, давай, прокидайся! Нічна тиша ковтає звуки, лише чутно, як безупинно б’ється серце. Відраховуючи кроки, відраховуючи час, відраховуючи життя...
