люди втікають від віршів
як від власної совісті
може тому що вони
фотографують їхні душі
може тому що вони
як терни колючі
чи тому що вони як сонце
б'ють в очі... і в серце
освічуючи темні місця людських душ...
бо вірші —
наче ікс-промені
показують що в нас в середині
(ВІРШІ — ПРАВДА)
а душі діряві мов решето...
люди втікають від віршів
та вони ж не окупанти
біжите — біжіть
світ переповнений біженцями
він сам утікач від себе
(ми всі втікачі!
ми всі біженці!)...
одне я не розумію
люди навіщо вам очі?
навіщо вам вуха люди?
щоб не чути й не бачити?
чи вони наче аксесуари?... проте
біжите — біжіть
від себе не втечете
бо вірші — частка душі
в якій є Бог... — Слово —
Любов
не стійте
біжіть в обійми віршів
Цікава думка. Мабуть,так і є. Тільки побільше б людей йшло вперед. Вірші ж мають і магнетичну силу, і вдосконалюючу функцію(звісно,маю на увазі не графоманські чи ненависницькі вірші)
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може,Олександре, вірші ще доженуть людей?
Любов же не може бути непомітною чи хоча б невідчутною(при непомітності).
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Будемо сподіватись) вірші щораз попереду, люди розвертаються і тікають, але втомляться бігти з боку в бік, бо вірші завжди попереду і якщо людина йде вперед то не омине їх) пригадались мої ж рядки "а час біжить та не наздоганяє віршів"
Мудрий вірш, Олександре! Дійсно, поезія висвічує... душу людини... І серед нас так багато "арт-біженців"... Чи не тому нам так погано? 
