Так хочеться ім‘я твоє забути,
Щоб вільно дихати, не плакать уві сні…
І не чекать прийдешньої спокути,
Яка, чомусь, наснилася мені…
Так хочеться прокинутися зранку,
І випити несказані слова…
Коли торкавсь губами до світанку,
Мене… здавалось, просто цілував…
Так хочеться за вітром полетіти,
Росою впасти на твоє чоло…
Розтанути…або, хоча б зімліти…
Так хочеться, того, що не було…
06.08.2014.
скажу - розгніваєтеся, але мій вік вже дозволяє молодим паняночкам правду говорити: у ліриці ви - на висоті висот. в мовній частині - українсяка виразніша ваша, мелодійніша, щиріша, чуттєвіша, сексуальніша, якщо хочете, еротичніша, довершеніша...
чи то так співпало? - натхнення, бажання, спогад, якого не було, мрії, що були, і життя, що склалося, і оте щемне, що лишалося кожен раз від сліду любові, і сама любов з присмаком суму і недомовленого, як то часто буває у днях... -
небо високе, скільки ж може викликати у душі людини вісім рядочків іншої людини!! ...
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,що знайшли змогу прочитати мій недовершений вірш. Та й за теплі слова окремо...