Згасають у небі останні вогні...
Усе в світанковім тумані.
Позолочене сяйво он там... в далині...
Де хмари блукають рум'яні.
В долонях у сонця уже новий день,
Прокинулись пташки співочі...
Посію їм смутку із повних кишень,
Якого лишилось ще з ночі...
Тривожно стрічати світанок одній,
В душі пустота й холоднеча.
Сховатись у світі, що створений з мрій?
Та що мені дасть така втеча?..
У ньому примарним є твій силует,
Не ти, а лишень відзеркалення...
Не теплО... лиш красу подарує портрет,
Не зігріє мене моє марення.
І лиш туга, гієна, все ходить довкола,
І мене, наче здобич, поглинути хоче.
Відчуває, - душа розтривожена й квола...
Підкрадається ближче... зубами скрегоче...
Ну а ти - десь далеко... наче в іншому світі...
Може також стрічаєш свій ранок.
Наше "сонце любові" сьогодні в зеніті
Біль розлуки приносить на ганок
Згасають у небі останні вогні...
Усе в світанковім тумані...
Я вірю у зустріч... я чую пісні...
Чекаю на тебе, коханий..
22.07.14.
Спасибі вам, Надіє... 
Щиро дякую вам, Оля... 