Неперевершена печаль
В моїй душі романс заграла.
Я механічно щось згадала:
Кімната. Квіти. І рояль.
Ти грав Шопена дивний вальс.
Букетом нот з клавіатури
Ти обіймав мою фігуру.
Співали ноти: «Вам. Про Вас».
Запам’ятала, як тоді
В твоїх очах горіли зорі
Такі природжено-прозорі…
Такі нещадно-молоді
Були з тобою… Припиніть,
Часи ті вже не повернути.
Та я, аби тебе почути,
Готова знову – в двадцять літ,
У ті ж шептання, ті ж вірші,
Ті ж помилки, відверто-щирі,
У ті ж молитви, те ж довір’я,
Що йде від серця, від душі...
Тож, сльози на очах, та хай
Звучить Шопен, як гімн коханню!
Моє нестримане бажання,
Пробач мені… І прощавай!
slishu відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спонтанно писалось, но горелось, чувствовалось. Таким образом я превозмогала тахикардию (влияние погоды, увы). Превозмогла! А если серьезней, то, может, мы и правда с Вами давно знакомы? Как-то что-то проскакивает, приятно...
