Вікторія Климентовська
«Кленова королева»
Рівне – 2009
ВАТ «Рівненська друкарня»
Намагаюсь в своїх критичних рефлексіях уникати розлогого цитування, але наведу повністю два вірші Вікторії Климентовської зі збірочки «Кленова королева». Поетеса не називає імен героїв своїх віршів, та читач зразу здогадується про кого йдеться.
«Хочеш вишуканих збочень
І надривної краси?
Хочеш, стріну тебе мовчки?
Хочеш, буду голосить?
Хочеш, визбираю сльози,
Наче з каменя росу?
Хочеш, слідом вийду боса,
Щось на пам’ять занесу?
Та прокинусь серед ночі
Зі страшним передчуттям,
Що нічого ти не хочеш,
Ти давно уже десь там.
Марно голову морочу,
Підбираючи слова.
Все страшніша і коротша
Стежка тягнеться крива.
Промовчу, щоб не зурочить,
Не хвалити, не клясти
І твої блискучі очі,
І усе, що маєш ти.
Що і мучить, і лоскоче,
І примушує жаліть.
Хочеш, більше не захочу,
Як не здатен утолить?»*(27)
У цьому вірші досить відверто йдеться про дуже інтимні переживання. І ім’я цього коханця, який нічого не хоче ми і знати не хочемо.
А ось про кого наступний вірш здогадуємось зразу.
«Міг би жити спокійно і мирно,
Малювати, складати пісні.
Тільки ж геній – це завжди безмірність,
І для нього всі рамки тісні.
Україна – єдина святиня.
Лиш для неї потрібно творить.
Та вона, ніби та Катерина,
Дозволяє себе задурить.
Він про неї писав і молився,
Не боявся ніяких страждань,
Та вона, як кріпачка-актриса,
Все згубила: талант і талан.
Тільки й гордості, що ще не вмерла,
Та чи ж лицарів верне своїх?
Та ж вона, як кохана Ликера,
Вкоротила поетові вік.
Після нього зосталося Слово –
Хвиля пристрасті без берегів –
Невгамовно палке і в любові,
І в зненависті до ворогів.
В тім вогні нам горіть – не згоряти,
Черпать сили в дні бід і невдач.
Україно, згорьована мати,
Над улюбленим сином поплач.»(37)
Так, це вірш про нашого національного месію Тараса Григоровича Шевченка.
Тематика цих віршів дуже полярна. І не тільки цих. І не тільки тематика.
В поезії Вікторії Михайлівни постійно вловлюється поєднання інтелігентської ввічливості і їдкого сарказму, співставлення контрастів екстравертованості та інтравертованості, трагізму і комізму. Вона ніби весь час балансує між суперечливими (а то і протилежними) якостями, або поєднує їх, але не грубо, еклектично**, що зразу ж кидалось би у вічі, а тонко, десь на підсвідомому рівні.
«Знову не полетіли
Із пташками у вирій.
Де вродились – осіли.
Ми не стали ясиром…
А навколо все сіре,
Аж висотує сили.
Тільки й щастя, що вільні,
Що не стали ясиром.»(42)
В багатьох віршах поетеси відчувається суперечливість і єдність протилежних начал – величі і мізерності, усвідомлення труднощів і перешкод в житті з необхідністю їх долати, нехай не штурмом, по-чоловічому, напрямки, а по-жіночому, поступово маленькими кроками. Все у нашому житті стається тільки з нами. Вікторія Климентовська описує звичайні життєві ситуації в світлі власного емоційного досвіду.
«А ти читав вірші, так ніжно і просто.
Сиділи удвох на стільці.
У зорянім морі – тендітний наш острів.
Затримай же руку в руці.
Бо нам раювати зосталося трошки.
А далі – відомий маршрут:
З останнього моря до першої зморшки.
А заміж таких не беруть.»(29)
Дівоча, майже дитинна наївність може чергуватись зі зрілою мудрістю, скромність (майже цнотливість) з відвертістю (майже розпусністю), замилування людьми з їх несприйняттям.
«Всміхається істина гірко.
І солодко манить туфта.
От тільки б не сплутать, де зірка
А де – випадковий ліхтар.»26)
Можливо, внутрішню гармонію віршів і визначає напруження створене протилежностями – надії та розчарування, знахідки і втрати, зустрічі та розтавання, любов і нелюбов, образа на когось і тут же прощення.
«І де його взяти
Наснаги на завтра,
Коли всі навколо чужі.
Зроби мені свято –
Зайди до кімнати
І щось геніальне скажи.»(28)
Навіть жанри віршів і їх стилістика можуть чергуватися від народної пісні до модерного віршування та верлібру. Це спокійний жіночий голос сповнений водночас ненатужного смутку і самоіронії.
«Мабуть це мені кара така із небес
За гріхи, що були і що будуть,
Безтолково і вперто шукати тебе
Серед буднів і блуду, і бруду.
Мабуть це вже вінець моїх вічних везінь –
Золотиста корона надії:
Знать, що є на землі отакий-от один.
Тільки я з ним зійтися не вмію.»(24)
А ось скільки різновекторних значень знаходить поетеса у відтінках зеленого кольору:
«Скільки відтінків зеленого!
І трав’яний і вербовий,
Кольору юного клена,
Кольору шуму діброви,
Кольору злету й падіння,
Кольору хвої чи листя,
Кольору світла чи тіні,
Кольору злагоди й пристрасті,
Кольору туги й натхнення,
Кольору щастя чи муки.
Очі у мене зелені,
Як і в моєї онуки…»(8)
Зрештою іронічність та самоіронія, яка часто присутня в її віршах також базується на співставленні контрастів.
«Наростає разом з мудрістю маразм.
Підкрадається з-за дерева мороз.»(5)
В віршах Вікторії Климентовської присутня не лише приватна, але й культурно-історична сповідальність. Поетеса серйозно ставиться до історії та її образів, збережених в пам’яті людей. Один з розділів збірочки присвячено саме тематиці пам’яті.
Ось, наприклад, з вірша про княгиню Несвицьку, засновницю міста Рівне:
«…Я іду її зеленим містом,
Чи точніш, вечірньо-чорним містом,
Чи її червоно-білим містом.
Чи таки жовто-блакитним містом?»(35)
Про те, що Вікторія Климентовська, хоча і не філолог за освітою, чудово володіє технікою віршування, я вже і мовчу.
Читайте вірші українських авторів. Це урізноманітнює духовне життя.
====================
Євмен Бардаков
*– в дужках номер сторінки в збірці
**– Еклектика – механічне поєднання в чомусь одному різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій.
-----------------------------
12.02.13
Цікава авторка і не менш цікавий аналіз її збірочки. Ваші рецензії завжди глибинні і захоплюючі. Дійсно щастя для автора натрапити на такого рецензента.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталя!
У кожної людини, а тим паче людини творчої, можна знайти щось позитивне, щоб відчути радість чи захоплення.
Вікторе, не змогла пройти мимо)))Колись неодмінно я буду просити написати уже не рецензію, а передмову до ще неіснуючої своєї збірки)))
Здається, прізвище знайоме, бо Ви писали рецензію на автора з таким прізвищем. Переглянула, думаю - творча родина.Дякую, що в такий спосіб пропагуєте авторів читачам!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю, пані Тамаро!
Так у Вікторії Михайлівни дочки також пишуть.
Щодо передмови - ловлю на слові.
Ви, пане Вікторе, завжди "друг поета", вірші якого мають честь потрапити до Вашої уваги - і це я вважаю за саме головне. Такий підхід до творчих спроб, чи потуг, чи й реалізації, досягнень, злетів ваших колег-поетів - у цьому виявляє себе ваша насамперед здібність глибоко сприйняти і зрозуміти іншу людину - відчути... а це здібність винятково рідкісна... і... богоугодна, скажу так, людинолюбна... може "здібність" дещо замало сказано, бо й справді - це на сьогодні - талант і то досить винятковий... як і будь коли...
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємні Ваші компліменти, пані Валентино!
Відчути світ і відчути те, як хтось відчув світ - майже одне і теж. Друге навіть трохи легше. Тому й кажуть - хто не здатен сам щось написати стає критиком.
Ваші рецензії завжди глибинні і захоплюючі. Дійсно щастя для автора натрапити на такого рецензента. 
