Дівчинка Осінь жбурляє в обличчя мені
Листя, опале з гілок, золотисто-багряне…
Мовчки дерева стоять в листопадному сні;
Вітер куйовдить волосся твоє неслухняне…
Безповоротно стежина веде до зими…
В цьому житті ми чимало на все оглядались…
Більше навряд чи з тобою побачимось ми;
Адже і так досить часто у снах зустрічались…
Ти збережи мою ніжну безмежну Любов…
І не картай за гріхи свою втомлену душу…
Я відчуватиму ніжність твоїх молитов
Й більше ніколи канон почуттів не порушу…
Жовті дерева стоять в дивовижному сні;
Вітер куйовдить волосся сухими перстами…
Дівчинка Осінь щось тихо шепоче мені,
Наче востаннє лоскоче твоїми вустами…
дивний прекрасний ностальгічний вірш, Юрію
до речі, Ви скористалися послугами видавництва, видали збірку віршів?
Юрій Цюрик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ліоліна, за розуміння... Як на мене, ще потрібно доопрацювати деякі вірші, удосконалити їх і, сподіваюсь на те, що найближчим часом збірка все ж вийде...
Безповоротно стежина веде до зими…
В цьому житті ми чимало на все оглядались…
Більше навряд чи з тобою побачимось ми;
Адже і так досить часто у снах зустрічались-----надзвичайно
Юрій Цюрик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00