Усі думки, що лилися роками на папір,
Які перегорали в грудях аж на попіл,
Які десь мріями були серед морів
Ті що на ранок тільки знаходили спокій.
Уся печаль, яка котилась по щоках,
Яка солоними потоками нестримно
Старалась загорнути серце в сталь,
Щоб більше вже не було болю видно…
Уся любов, що стримана була,
Любов, яка стікала в середину,
Любов, що відповіді не знайшла,
Любов, що вибрала не ту людину…
Усі слова, що сказані були,
Які незграбно кинули колись на вітер,
За певний час свої місця знайшли
Закриті на полицях долі вже навіки…
Усі образи вже забулися давно
І серце відбиває темп спокійний,
І щоб в житті не сталось, не було,
Твоя душа назавжди буде вільна…
