cкільки у собі ти виношувала ці рапотові
грози і короткочасні заморозки?
скільки у твоєму неслухняному волоссі
плуталось його обважнілих поглядів?
скільки мовчанок врешті-решт западало
у шпарини твоєї втомлений від сонця шкіри?
cкільки скільки скажи
будь ласка не потопай тишею у моїх очах
я не знаю як можна було так навмисно
втопитись у твоєму власному маренні
відлітаєш опадаєш і не повертаєшся
до себе обличчям ніколи
скажи мені де губиться сонця коріння
із світлом світання мого
де губи і сяйво блакиті
втопляться чи втомляться скажи?
де буде правда?
де буде віра?
скільки берегів оминув твій пароплав
і куди жбурляли його ці втомлені хвилі?
скільки сердець залишилось в намулі
на дні твого власного затерплого досвіду?
скільки днів ти втрачала спокій
і тинялась від пустих вулиць до рук обнадійливих?
скільки скільки скажи
і будь ласка не потопай тишею у моїх очах
я не знаю скільки було відкрито моїх ран
скільки було втрачено таємниць
і як би ж ти тільки знала
як я хочу любити цю близькість
яка рівна відстані між цими словами
і якої на жаль ніколи не буде між нами
монамі
до ре мі
як місяць співає самотньо
у мене вже не гояться рани
і де буде правда?
і де буде віра?
і де буде сонце сідати опісля цих слів?
