І зовсім нічого такого в його очах. Ніякої дурної магії. Звичайні райдужки та зіниці. І кришталик світло фокусує... Мабуть... Бо так намальовано було на схемці в старій книженції з біології... І руки як руки. Ну звичайнісінькі собі кінцівки. Та й ноги теж. Ноги як ноги! Худорляві... Неголені... Хе! Хоча чого б це йому ті ноги голити?.. Бо справді ж таки - ноги як ноги; цілком і повністю. І хіба він усміхається якось інакше? Не так як всі люди? Нічого подібного, - ті ж підняті вгору кутики рота. І хіба що у ньому є не такого, коли все - таке! Та вже ж таке, а ще й навіть таке-собі, бо могло б бути і кращим врешті-решт!.. Ні в словах, ні у волоссі, ні далебі в старій шкарпетці з протертою дірочкою на пальці!.. Нічого... Хіба що десь в одязі, мабуть, він ховає пензель з фарбами, якими перемальовує світ враз і повністю; під настрій. Та ще й швидко так - що й оком змигнути не встигнеш!..
