Підходять до кінця чиїсь скитання,
Завершується вже життєвий шлях.
Та часто залишається бажання
Затримати весь час в своїх руках.
Протриматись хвилину ще для того,
Щоб попрощатись... та скінчити путь.
Й за гранню невідомого, святого
Важливе все для себе не забуть.
Ніхто тебе про це не запитає,
Бо так встановлено уже давно.
Коли і ким - ніхто із нас не знає,
Та підкорятися повинні все одно.
Але багато тих, хто залишає
Цю сторону, не закінчивши шлях,
Хто сам своє життя перериває,
Заплутавшись в буденності сітях.
Хтось думає над скоєнням діяння
Тривалий час, а деякі - в ту ж мить
Завершують усі свої страджання,
Щоб більше вже нічого не робить.
Тож самовільно душу відділяють
від тіла, сподіваючись на те,
Що всі свої проблеми залишають,
А далі - існування вже просте.
Зламавшись від випробування долі,
Ти рішення таке приймаєш теж.
І після декількох хвилинок болі,
Свободу відчуваєш вже без меж.
Душа летить угору, далі й далі,
Нарешті спокій, і так скоро рай...
Та на тобі кайдани вже зі сталі,
Не намагайся, їх не розривай.
Бо до землі тебе притягнуть знову,
А далі - нижче, до нових воріт.
Не чутиме ніхто твою відмову,
Й закінчиться в безмежності політ.
Змінилося навколо все, лякає,
Але щось тягне в бездну ту, куди
Таких як ти всевишній посилає
На непосильні для усіх труди.
Володар підземелля зустрічає-
Ти бачиш вирок у його очах:
Пекельні муки, біль, що не зникає,
Страждання вічні й крики по ночах.
Зібравши всі, що залишились, сили
Несамовито рвешся із кайдан.
Але, безжально обламавши крила,
Свідомість утрачаєш ти від ран.
Наступна мить - ти знову на розпутті,
І вибір ще фатальний не зробив.
Й полегшення відчувши незабутнє,
Думки жахливі наче загубив.
Повільно опускаючи повіки,
Радієш, що залишив ти життя,
Та згадки все ж залишаться навіки,
І вирушать з тобою в небуття.
ID:
426713
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.05.2013 00:32:06
© дата внесення змiн: 23.05.2013 23:57:51
автор: pad69
Вкажіть причину вашої скарги
|
