знічев ́я розпинаюсь над дверима
твоїх осель. благословенним синім.
як одержима поглядом з-під скла
вишневого наливу тих зіниць -
отих загострених до вереску шпилів
усіх костелів, тих очей твоїх.
як одержима.
за мною слідує примарою торкань
ув ́язнення – себе у однину.
на дні у мул обійми гуснуть. йду.
згрібаю вибрання й посвяти, як посуду,
хрустить між пальців пластик.
плаче Юда.
і з того плачу я тікаю - в однину.
ти до дверей несеш свої білила.
моє безсоння вп ́ялось в ореол,
там й страчене, у тебе над чолом.
вітрила перебиті.
відбілиш синій, мій, благословенний,
ні милі не стривоживши тремтінням
навік і знов.
