Я вимкнусь, неначе зайве світло в якійсь спорожнілій кімнаті. Заговоривши, хтось розвіє мене, як незручну мовчанку між двома знайомцями. Я, як натхнення – коли його нестане, то нестане зовсім.
Розпещеними вечорами заводжу розмови з русалками на дні моєї ванни, намагаючись вчепитись за їх загострені під різними кутами слова - різблені мотивами маньєризму і бароко, пихатими і пишними – я хочу щоб слова русалок, наче вперті стрілки годинника, протягли мене в інший вимір, або просто витягли звідси, де підлога і стіни внутрішнього затишку віднедавна вимостились надхолодною білою керамічною плиткою, відшліфованою протягами з усіх прочинених навстіж вікон і дверей, а зелені дивани, що мали звичку тут стояти, загорнулись в пальта і пішли собі пілігримами по запилючених невідомих дорогах. Інший вимір манить інакшістю, лише нею, і більше нічим. Русалки піддаються флірту із злим гумором, а я, опинившись між ними на нейтральній полосі, потихеньку глухну від лунаючого звідусіль реготу. З кранів течуть мотиви гамору всіх індрустріальних міст, витікає рев тисяч дитячих майданчиків разом з скрипом людської пересічності на широких вулицях, але все оте залишається мною непочутим і зникає десь в глибинах раковини, а та в свою чергу приплямкує чорними круглими губами і раз-по-раз випускає клубки випарів рудих помережаних тріщинами труб – і той дим летить до стелі, вбираючи в себе звуки перенасиченого людськістю міста, як світлочутливий розчин срібла.
Я ніби завантаження навпаки. Ось мене все менше і менше відсотків. Скоро напис «готово» розріже цілковиту порожнечу дзенькотом мідної монети об підлогу або всез ́їдаючим неоновим світлом. І там, де ніколи нічого не візьме свій початок, тішить лише незаперечна моя відсутність. Залишки голосу і колір очей ще поживуть в відлуннях русалкиних слів, коли ті гукатимуть мене в марних шуканнях, а потім перевтіляться в млостне гудіння застінного простору, проникаючого в ванну крізь раковини, і, врешті, назовсім стихнуть легким паморозком по поверхнях керамічної плитки. Тоді точка неповернення стане мені точкою відліку. Тільки то вже буду інша я – без жодних здурілих розмов з русалками і без обіймів отих зелених диванів – диванів-зрадників.
