У тобі було щось непомітно терпке і летке,
Схоже до ефіру чи етанолу,
Ми зустрілись вперше у квітні хтозна де,
А потім у серпні, у грудні, знову й знову…
У тобі було щось незнайоме мені не чуже,
Ім’я із довгих шістнадцяти літер,
І я не бачив до того й пізніше такого себе,
Спокійний, неначе вві сні, і наче морем зігрітий…
У тобі було щось метафізичне і надто просте,
Надто просторе і стильне, травмуючи душу ртуттю,
Через твої таланти тебе не намалює Моне,
Через комплекси розуміння поміж тобою і суттю…
У тобі було щось від Бога, Прометея і дійсно жінки,
Велике шестигранне кров’ю омите серце,
Пустотілим ехом у ньому відбиваючись від кожної стінки,
Протягом вітру гуляла подарована мною терція…
У тобі з’явився чужий незнайомий він,
Посеред ночі і все частіше опісля кави,
Невідомим зістався народжений в тобі херувим,
З’явилися фальші у нашій спільній октаві…
У тобі залишився просто осінній сум,
Як останній написаний на обідній перерві лист,
Різнополюсний амбівалентний струм
Затухає на резисторах одинокості крихт…
У тобі залишився з наночастинок я,
Як колишній в дитинстві пазл складений із азартом,
Дешевих цигарок, трохи рому і каяття -
Усе для того, що нічого насправді не варто…
