Вже вицвіла від літ барвиста грядка –
Пожовкло… колись біле… полотно.
Любов і туга причаїлися у маках
(Майстриня в них ховалась від утом…)
Старенька хата. Посивілі вікна.
Маленька бабця в диво-квітнику,
Що цілорічно у оселі сяйно квітне
І мовчки творить музику щемку.
Мелодія сільського колориту -
Селянського правічного житла -
Вустами цвіту шле промови всьому світу
Про наш народний корінний талант!..
Та нам, немовби байдуже до скарбу,
Який хатини хилі бережуть,
Бо ж не цінуємо по праву діда-бабу,
Котрі останню службу там несуть…
…ВідІйдуть – маки стліють і ромени,
Волошки і пшеничні колоски…
Й зітруться з пам’яті герої безіменні –
Невтомні пальці вмілої руки…
Як та праматір, хатка-вишиванка
Ще кличе нас до сивого вікна,
З якого дивиться на світ барвиста грядка
Бабусиного раю-квітника!
2006р.
ДУЖЕ ЩИРО ВАМ ДЯКУЮ!!! 
Люблю я такі вірші, ой ЛЮБЛЮ. 
Може, наприклад - ЕТЮД З БАБУСИНОГО РАЮ
