|
і це були їхні останні дні перед довгою розлукою. Але вони про це не думали. Вечір, вогонь, спільні фотографії, сльози на очах, його теплі руки і пристрасні поцілунки: так вміє цілувати тільки він. Вона ніколи не забуде смак його солодких губ і ніжність по тілу, повільно, беззвучно, так, ніби вона – це все, що в нього було. Його сильні руки в її довгому шовковому волоссі, розсипаному по плечах, заплутаному в його пальцях; його очі, в яких вона бачила себе, уривчастий подих у неї на шиї. Вона залишала відбитки нігтів на його спині, стискаючи руки до болю. Але це був не біль, а сила кохання. Вони розуміли, що це остання ніч разом, а потім багато довгих холодних одиноких вечорів і самотніх ночей. Він притискав її міцно до себе і не хотів відпускати, ніколи, ніжно цілував її тонкі губи, а в неї на очах блистіли прозорі сльози. Сплетіння їхніх тіней на холодній стіні, прожектор Місяця, вічне танго рідних душ, щасливих і закоханих одне в одного до нестями. Навіть час зупинився майже на пів хвилини, боячись розлучати їх. Вітер тихо шепотів щось за вікном, і ніч ставала все холоднішою, а з неба все падали і падали зорі, забираючи з собою їхні мрії, вкриваючи нічні квіти кришталевим воском. Темрява літньої ночі вкривала їх рожевим шовком, залишаючи тьмяний відблиск пурпурового золота на щоках. На холодну підлогу беззвучно спадало шовкове плаття, тихо, під звуки тоненьких каблучків і розсипаних білих перлин, під світлом срібного блиску на їхніх руках, на шиї, на зап’ястях. Народжувався новий день, який мав розділити цих двох людей на 2 половинки єдиного цілого, зачиняючи за ними двері їхнього минулого, де вони залишали все своє щастя, радість, першу зустріч і останній погляд, і відчиняв нові двері у майбутнє, чуже і незнайоме, з іншими людьми і місцями, з самотніми прогулянками і одинокими лавочками в осінньому парку.
ID:
404428
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.02.2013 19:00:00
© дата внесення змiн: 26.02.2013 19:00:00
автор: Rika Markus
Вкажіть причину вашої скарги
|
