Поміж паланкових зітхань
зірчиць
у межівирій лунній неоговчі,
одмушний вештатись
від гільчої виверці
в'юженою вервицей омелян
людяник газдовий
до світловіку,
тремтливий стримом
цноти дівчиночі,
жадобної невідворотним
скриком…
А ж, людянка - занато людяна,
щоб ледвий провід
ласного, свята,
додмушого криженця
осягнути віком;
надія - євмь,
сповідуй,
та - не сподівай:
всесвітень зоряно
хутрячим гречкосієм
не з величі вельможних спонукань
на подиви,
а лише з мал-малку:
собі народжений,
належно зазичає млосную задуху
килимцю сбуття,
устрічь,
як конче необхідні,
згубні ліки…
а я первый раз прочитала как язвительный, второй как очень печальный, даже плакательный. а сейчас обновила, читаю первую строку, и утрированный гарем в расшитом шатре, где ханны (зітхані) как струны вокруг грифа вытянулись. А дальше как по готовому читается, все в тему ложится)
Криптопоэзия Krajzer відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
проте, вона - хоч і має багато облич, але - одна 
