Поміж примарних небосхилів
І всіх розтрощених гробів
Гуляє дух, що встав з могили,
Він сотні літ збирав ці сили,
Лише для того, щоб піднятись
Й за вітром кинутись у даль,
Піти туди, де за ним плачуть,
Де роки суму ще летять;
Аби вернутись в рідну хату,
Де діти знову скажуть “тату”…
Та вже не стало і дітей,
Цей дім набачився смертей –
Як роки скорбні пролітали
Й в могилу всіх їх забирали…
І знов залишився ти сам,
Один в безкраїй пустоті,
Тому й вертаєшся назад, --
У край тих трощених гробів…
17.06.2009р.
