Ти подивився в мої очі,
а я їх миттю відвела.
І стали гіркими дні й ночі –
кохати тебе не могла.
Бо зустрічався не зі мною
і не мене ти цілував.
Якою ж я була дурною -
ти мене й досі ще кохав!
Дізналась я це через місяць,
коли з тією розійшлись,
бо ти й вона завжди сварились.
А я і він уже зійшлись...
Цей хлопчик був твій ліпший друг.
Тебе я також ще кохала.
Чудово знав він, що не люблю,
я ж йому в вічі не брехала!
Та він казав, що все гаразд,
що хоче бути лиш зі мною.
Йому ж нічого дати не могла,
адже хотіла буть з тобою...
Минув вже місяць та й ще трішки,
але нічого не змінилось.
Мені було не до усмішки –
з тобою бути так хотілось!..
Ми розійшлися з твоїм другом –
він не зміг чекать так довго,
не зміг мене в себе влюбити.
Нічого так й не вийшло в нього.
Вже вільна я і вільний ти.
Чому ж зустрітись ми не можем?
Мабуть тому, що я і ти
ніколи вже не будем схожі!
Я вже не мрію, як тоді,
я вже не та, що тоді бУла.
Наш час пройшов.
Усе минуло...
