|
— Що ти називаєш «я»?
— Очевидно, себе.
— Ти можеш мені сказати, хто ти?
— Петро Пустота.
— Це твоє ім’я. А хто той, хто це ім’я носить?
(Віктор Пєлєвін)
Люди, які спілкуються з іншими людьми, звикають бачити себе в дзеркалі очима своїх друзів.
(Жан-Поль Сартр)
…дивлячись на світ, ти бачиш усе, крім того, що бачить той, хто дивиться на тебе.
(Сергій Жадан)
Як би це парадоксально не звучало, є Я. Але Я не один. Звідки я це знаю? Бо ж якби Я був один, то, мабуть, не усвідомив того, що Я є. Простіше кажучи, у мене просто не виникало б питань, що змушували б через пошук відповідей дотямлювати, що не існує лише Я-у-Собі, має бути Я-в-Іншому та Інший-у-Мені.
Ось, допустимо, пішов я в ресторан. Сів за столик, до мене підійшов офіціант і мило поцікавився, чого я бажаю.
Офіціант — це Я, який хоче зробити те, що робить офіціант. Тобто в цьому випадку я бачу не офіціанта, а себе. Себе-навиворіт. Офіціант втілює мої потреби і бажання. Він є моєю чужістю, існує для мене, а я існую для нього. Наша присутність зумовлює присутність кожного окремо. Існування Я потребує існування Іншого.
Для письменника таким Іншим є його твір. Хтось може заперечити, мовляв, для письменника Іншим буде літературний критик, але це не так, оскільки останній у своїх зауваженнях втілює те, яким хоче бачити насамперед себе, а не письменника.
Натомість твір є авторським баченням себе самого, але не самим автором. [Коли б я володіла мистецтвом жити, то нащо б мені здалося писати? (Оксана Забужко) >. Тут можна умовно говорити, що твір є офіціантом, відповідно автор — це відвідувач ресторану.
Наш світ, наша культура — це безмір дзеркал, дивлячись у які, ми бачимо — кого б ви думали? — авжеж, себе. Отже, немає Мене-й-Інших, є тільки Я і Я-в-Інших. Так буде завжди.
КРАПКА
ID:
372556
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.10.2012 13:16:04
© дата внесення змiн: 22.10.2015 10:04:57
автор: Ноїв Ковчег
Вкажіть причину вашої скарги
|
= 
=... 
