Постали Ви перед моїм взором
Душею спраглою,
Як не надовго дим,
Як взір Людини.І не сором
Вам бути Янголом без крил?
В ту мить серце буйне і шалене
Заграло сотнями вогнів
В нім почуття ,допоки, незгасенне
Манило іреальністю з-під брів.
Ми надто гайно скотились в захват.Душний!
А Ви бентежили бувало так до глибини
Й хапали за горло одчайдушне
Шаленство юної струни.
Щось необорне тоді киптіло
У серці духмяне і п*яне.
Дослухайтесь...тепер заніміло,
Спокійне тихе валер*янне...
Чи варто, друже, казати більше
Коли правда на очі?
Обіймайте її сильніше,
Цілуйте її щоночі...
Кришталь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні-ні..що ви не шкода..зовсім.....так би я мучилась би в нелюбові ...(зараз інша людина..зовсім інша..я вірю в його)...
.доречі, великим плюсом стало те що я почала писати віщі вірші...хм...
навіть не знаю,як пояснити, щось мені здалося незвичним )
Кришталь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть...мабуть...знаєте я і сама вважаю вірш таким неординарним і дивним...він родився після бессонної ночі..десь в чотири ранку...і був передбаченням...бо за хвилину, як поклала ручку, прийшло повідомлення від коханого, що він "стосунки повісились...все кінчено"...
спасибі
