Люди похилого віку -
Мудрості стигла пора,
Спогадів митті без ліку,
РОки по вінця добра -
Праведно й щиро прожиті!
Що залишилось? - Жалі!
Мов на дідівськім столі
Кухоль води ледь надпитий...
Втіха бува лиш тоді -
Прийдуть як діти й онуки -
Згоять печаль од розлуки,
Радість засвітять в журбі...
Тільки те зрідка бува,
Більше розведено болю -
Смутком, сльозами, й поволі
Вже й присмерніли слова...
Може то треба страждать?..-
Чия ж то правда, наш світе,
Що, наче вічно, нам діток
Спрагло щодня дожидать...
В серці ж образи немає,-
ЧУжать образи всіх нас,
Серце в любові чекає
Рідне дитя кожний час!..
Хоч вже диктуються днями
Долі останні рядки -
Знову продивлені нами
В тихім віконні шибки...
Чим же наш спадок рясніє -
Що, в нім, лиш, сум дозріва?
Ні, - повен він і надії -
Тої, що світ зігріва!..-
Нею ми щедро вчащали
Того в житті, і тогО..,-
Значить, не так вже і мало
Людям лишили свогО!
2007
Олег Стаднік
