Вона живе в сусідній кімнаті. Хоча ні, вона ж всього другий день там, а завтра її вже не буде. З'явилася спонтанно, нізвідки, хоча і була поруч все життя. Менша за мене, в її голові літають метелики. Бачить все в яскравих тонах, вірить в добро і свої мрії.
Моя зовнішність завжди мала шкідливий вплив. Так і зараз. Вона придумала кохання. Придумала іншу людину. Смішно... Я знаю, що ніколи не стану цією людиною. Кажу про це їй, розповідаю все. Але вже пізно. Фінішна пряма з прірвою в кінці.
Вона хоче, щоб я у неї був першим. Заманливо. Я відмовляюсь, щоб потім погодитись. Завжди був слабким до спокуси. Кожен чоловік хоче бути у жінки першим, у той час, як жінка хоче бути в чоловіка останньою.
Вона приїхала ввечері. Я взяв її за руку і повів в сусідню кімнату. За декілька годин мені стало нудно. Вона вже була не цікавою і несла якісь закохані дурниці. А зранку на роботу - подумав я. Ніколи не любив цю кімнату, тому тихенько встаю і йду в іншу.
Зранку вона засмучена, а мене рятує робота. Ввечері беру її за руку і веду на поїзд.
Все, що від неї залишилось - книжка. Плаксивий роман, який я ніколи не читатиму, всередині вкладка - "я тебе кохаю, посміхнись". Посміхаюсь...
