Любов ніколи не вмирає:
Вона живе десь там, в душі,
На струнах серця тихо грає
І виливається в вірші.
Із кожним звуком біль вщухає,
Із кожним словом спогад йде,
І серце лиш, не розум, знає,
Що це ніколи не мине.
Нове життя поставить варту:
Замóк на вічні почуття.
І серце знатиме лиш карту
До тих дверей, що без ключа.
згоден - мій коментар це лише погляд під одним кутом на таку багатогранну річ як кохання
Тетяна Мерега відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І у Вас, впевнена, кути різні були / є / будуть залежно від настрою / ситуації / погоди / і т. ін.
У будь якому випадку, приємно, що вірш змусив Вас замислитись хоч на хвильку про те, що для Вас кохання.
вірш гарний а щодо змісту все ж не погоджусь - ніхто не знає що відбувається насправді з любов,ю - навіть якщо вона не вмирає то дуже часто перетворюється на такі неприємні речі як залежність а то і ненависть. з іншого боку - пристрасть та захоплення часто вдало грають роль кохання - бо керувати цим всім просто немажливо... ми можемо вносити лише незначні коррективи
Тетяна Мерега відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за критику!
Ну, це - взагалі філософське питання. Багато різних ситуацій не лише у різних людей, а й в однієї стосовно одного, а то й різних почуттів на різних етапах. Можна обговорювати довго.
У вірші - секундний порив, те, що відчулось в якусь певну мить.
Ще раз дякую.
