Напівсонна дівчинка по черзі відкривала й закривала очі. Годинник кліпав очима і казав щось пошепки своєю годинниковою мовою, на підлозі валялося простирадло, недбало скинуте Джесікою з плечей під гул ( потяга!? Ні,які потяги, сьома ранку і до першої ближчої колії пів міста пішки. Заводу шліфування машин чи деталей? У місті Ре нема деталей, машин нема. І мер тут їздить на самокаті або триколісному велосипеді, так, триколісному, бо справ у нього багато, а з здоровезним дипломатом рівновага – справа випадку. Тож ніхто не давить котів і не збиває зі шляху птахів. Тут бобри вилазять з шахт та люків і чистять всім ледарям зуби блендаметом. Тут навіть собаки ходять у біотуалети. НЛО? Ні, гул явно з опізнаного і, скоріш за все, нелітаючого об’єкта) чайника. Гул чайника. Коли вода досягла вже необхідної, ні, не консистенції, а стану, придатного для заварювання думок у чайних листочках. Джесіка сиділа на табуреті, вона була високою дівчинкою з синіми-синіми очиськами, що ближчали уночі. Звичайні стільці вона не любила, і, здається, останній такий ще місяць тому протріщав свою пісеньку у каміні, напханому старими невдалими п’єсами для драматичного театру, старими конвертами, дошками та залишеною від бабусі пам’яттю – людським стільцем. Стілець був майстерно вирізьбленим з рідкої породи червоного дерева, та вона все одно його не любила. Двометрова лижа. Так вона себе кликала, дивлячись у запотівше від гарячого душу дзеркало. Та попри незвичайний зріст в неї ще було нетипічне коротке, як для Ре, та синє, стовбичаще над очима волосся. Цього ранку їй не треба було йти на цукеркове поле, де вона заробляла собі на кисень тим, що підливала шоколад до підготовлених місіс Лі лунок. Їй навіть не треба було поливати розтовбучений пелюстки кактус і купувати капусту для Жеже на міському ярмарку. Жеже – розумна сіра кроляка, що слугує Джесіці запасом на чорний день, тобто шматочком м’яса на випадок лимонного дощу, коли тиждень мешканці Ре не мають права виходити з дому, бо шкіра покриється товстеньким покровом жовтого кольору, як у знайомого всім фрукта, і об неї можна буде тушити цигарки, мов об ожившу, з очиськами й ніжками/ручками попільничку. У Ре є каста лимонників. Вони, до речі, аніскілечки не страждають від своєї неподібності до нашої двометрової лижі, вони по неділям збираються на площі і організовують флешмоб для дітлахів та інших, полюбляючих забави панів та тіток, коцапів та москалів, незважаючи на колір шкіри та національність, вони просто збираються і танцюють. А тьоті Маші, Паші та Олени дивляться це все в прямому ефірі, кажуть, що лимони виїли їхні мізки, в’яжуть і жують петрушку. Так, тьоті й дяді у Ре, зазвичай, вегетаріанці, чого не скажеш про синьоголову, ту, що каже: «Лижа!» , дивлячись у дзеркало і тримає домашніх тварин на чорний день. Отже, по суті Джесіці сьогодні не штовхати свій самокат у буденних походеньках, чи поїзденьках, як вже вам завгодно. Їй треба добратися до «Синьої діжки» і вкоротити чуба. «Синя діжка» - то перукарня на розі вулиць Шахматної та Книжкової. Код «123 чуба підстриги», і ось вже товста руда тьотя Паша, чи Глаша, чи чорт її побери з її ім’ям, бризкає Джесіці в очі з пузатої зеленої пляшечки та дере чуба залізною зубаткою. У Ре всі гребінці зубаті, а коли волосся немите, то вони не лише гризуть, а ще й плюються. Плюються і сміються, тому волосся у мешканців міста чудернацьке, причісуватись вони не люблять та до «діжки» ходять раз у сторіччя, та й те, коли вже чуба повідростають по самі очі й того довше. І ось тьотя, чи дядя, чи хто там був, бере ножиці і шматує Джесічине волосся. Коли годинник, що мешкав на стіні перукарні, прокував дванадцяту годину, лижа поперемінно віддираючи пальці від очей, глянула на себе у дзеркало і побачила…їжака. Вона тепер людина-їжак з пропаленим фенами чубчиком. Так, той самий їжак з кумедної дитячої пісеньки про синього-синього їжачка, що заліз на провода, та йому током довбануло й повишибало очі. Слава дівчинки-лижі була такою, що затьмила лимонників і навіть заздрісні личка інших міст почали складати перфоманси, присвячені їжачку, й навіть зняли мультик про їжачка в тумані. Такі от справи.
ID:
340653
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.05.2012 21:17:25
© дата внесення змiн: 23.06.2012 01:27:08
автор: скло вітрин
Вкажіть причину вашої скарги
|
