4
На ранок, виповзши із льоху,
і протверЕзівши мальохо
наш „Суд” ухвалу зачитав...
І Гетьман Самодержцем став.
Всі, після вироку такого,
боялись мовить навіть слово,
не впала у багно лицем
лише принцеса Рапунцель
і верещала що є духу.
Та мало хто її вже слухав,
лише один московський цар
підтримку їй пообіцяв:
вона, разОм з старим гетьмАном,
якОсь, нажершись в дупу п*яна,
з царем уклала договір,
що був таємним до сих пір.
А згідно цього договору,
москаль у Січову комору
заходить, як додому, міг
і перти, скільки стане ніг.
Крадучи з тіткової клуні,
Іван не міг навІть подумать,
що зможе він на диво скоро
вже красти в Січовій коморі,
що зможе легко і красиво
примножити свою наживу.
Тож, ставши Кошовим ГетьмАном,
Іванко, не дождавшись ранку
щодух в комору дременув...
але відразу там зіткнувсь
з царем Всія Русі, що саме
пер із комори лантух краму.
„Шо за гоп-стоп? Ти шо за фраєр?” –
кричить Іванко, та не знає,
що йОго „справедливий гнів”
дарма так пінився й кипів.
Московський цар, хоч трохи п*яний,
дав гідну відповідь Івану:
за шкірку виволік надвір
та сунув в морду договір:
„Вот, я прошу Вас, ознакомьтєсь,
всьо юрідіческі законно,
я нє краду у вас, а просто
я занят вєщєпєрєносом”.
Іванко наш простий був хлопець,
консерваторій не кінчав,
але своє добро (народне)
як міг, він кинувсь захищать:
„Ну що ж, як все по договору –
вже лазьте в Січову комору,
але додаток підпишЕмо:
добро не класти у кишені.
Он маєш лантух – та і все
(все ж трохи менше унесе),
натомість я, вельможне панство,
вам подарую кримське ханство,
якщо облишите процес
підтримки леді Рапунцель.”
Іван мав хитрий розрахунок:
він суперпроФФесіонал,
як треба сперти лантух, клунок,
у цьому рівних він не знав.
Поки плюгавенький москалик,
ще й випивши горілки шкалик,
добро тягтиме в Петербірг,
Іван кремезний всі богатства
разОм зіпре й спасе від рабства -
схова в щілИну межи гір.
і сяду за продовження 
