***
Скільки їх, величних, попід хмари
П’єдестально вищаться? Мовляв,
Головніший всіх високих глав!
А довкола сочаться примари,
Тягнуться пальцато до душі,
Випивають щирість до безкрів’я...
На губах піни́ться марнослів’я,
Вирване пресвітерно зо лжі...
Ро́ки йдуть, вдаряються об стіни,
Завапновані під омофор святих.
Руки внизані металом примх
І довкруг - поклони і коліна...
Скільки ж їх? За мурами брехні
Воздвигають собі ложе честі?
А серця, невиміряно че́рстві,
Спочивають на пихатім дні...
(16.03.12)
Поля мої, гори і ріки
Наснилися щойно мені.
Злипаються тяжко повіки,
Здається, що я на війні.
Собакою виє тривога,
Мечем наді мною висить.
І котиться в прірву дорога.
Твоя совість теж так кричить...
Їх неміряно...Власні амбіції штовхають людей до марнославства,тим паче в сучасному світі,коли довкола стільки спокус.І тільки сильні духом здатні вистояти і не клюнути на ласий шматок.Такі життєві і наболілі теми ти сьогодні підняла-як завжди,мудро і викривально.