весільна сукня знебарвлює кров її,
підкреслює великі очі кольору теплого ґрунту
і робить з неї отруту,
яку слід берегти десь в небі,
щоб діти сусідські не спромоглись дістати.
кольору кривавої вати її уста,
що майоріють прапором його невітчизни...
так минають їх тижні,
так лікуються рани глибокі
й дитячи порізи,
відкриваються візи,
летять повз міста літаки...
він хотів навпаки,
але це вже забуте бажання
й востаннє він бачив її у своїм листі:
"я писав не тій,
коли ти минала себе
і кордони...",
а зараз спогад холоне,
як колись восени їхнє ліжко.
все ті ж вулиці з тягарями квартир,
все ті ж розбиті вікна
і схожі крадіжки
і навіть ліжко те саме...
от тільки з очами і
сукнею зовсім інакше.
їй під сонцем чужим молиться трохи тихіше,
а все інше не варте,
бо залишилось там де й знебарвлювач крові.
стихо ярко разукрашенное.
Но свадебное платье притянуто за уши. если бы закольцевать его в конце стихотворения на смысл - было бы почти идеально.
почти - потому что в двух/трех местах ломается музыка стиха. если читать на распев (как и читаются верлибры) - язык запинается на нескольких нехватках музыкальных слогов.
а стихо - очень яркое. Не понравилося б - не писала.
с поклоном с балкона, -
Кика.
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
