Мій холод рук
і слова колючі.
Здалось, навіки відштовхнули все святе.
Сміливий крок,
та мрії ще дитячі.
Із грандіозу зробилось все просте.
Я та,що й була,
Хоча трохи змінилась,
Час не повернеш
на жодну світлу мить.
Я мов сліпець...
що має карту скарбів світу,
Таким безглуздим
здалось життя на мить.
Я - чорна кішка,
Завжди сама по собі.
Я - вітру шум,
З всіма,але ні з ким.
А та неприязнь,
яку шукала в собі.
Я проміняла на сто казкових зим.
Я - зимня пташка,
мій погляд, як сніжинки,
склянисто-льодяний і мирний він,
Від мене холод віє...
Не лякайтесь,
бо це відбитки щастя
грають в нім
В моїй душі любові досить повно...
коли пройде зима, настане жах.
Згоряю заново дотла я від кохання
і до зими найбільші почуття!
В морозні дні не погасає вогник,
не тліє він, але і не пихтить...
Зимою так спокійно...тихо й добре.,
що я немовби здійснюю політ..
Я - є, як є, мені не є погано
Люблю я мріяти і жити
в світі мрій..
Тому зима -- це моя сфера часу,
це казка із дитячих світлих літ
