*холоднеча шикує всілякі дитячі страхи,
швидким кроком наближаються осінні сторожі
і готові до бунту онімілі від часу бажання.*
передайте йому, що тепер я не слухаю музики
і давно не римую, вкладаючись в рамки тексту.
передайте йому, що з вузлів залишилися вузлики,
щоб не тринькати голосу, -
виправдовуюсь жадібно жестом.
вивчай мою мову, мовчи і дихай нею,
як вірний читач втікай від реальності до вічного автора,
який казав, що вічності не існує.
існуєш ти, але існуєш лише на поверхні сну,
такій пласкій і сходженій аж до прокидання
чи прикидання...
можна я прикинусь тобою?
оселюся в місті твоїм багатотисячнім
і навіть відчую себе самотньою перш ніж заснути,-
ти тільки дозволь.
я навіть збайдужію до рими і до мелодій,
почну вивчати німецьку, японську,
завершу вивчати англійську...та ні,
я розмовлятиму подумки всіма мовами світу,
коли відчую, що ти зовсім близько...
загорнутою в ковдру надією,
розбитою громом склянкою,
народженою келихом вакханкою.
:але тобі ці ролі зовсім не личать...:
візьми собі за звичай вчасно прощатись,
бажати пошепки сновидінь приємних
і розуміти, що спокій буває даремним
коли тобі хочеться бігти у пащу дороги,
не згадуй Бога,
не згадуй нового кумира...
йди з миром
і проси, щоб йому передали,
що тебе тут просто не стало...
та помитыу. я про те шо 
