І
Світає. Насвистує вітер пісні.
І небо у заграві крається.
Мої не високі думки,
Повільно у вись здіймаються.
Сміється ранкова імла,
Проміння блукає в тумані,
Принишкла холодна трава,
П’ю тихо свій чай на дивані.
Летіть, відлітайте мерщій.
Думки, не лишайтесь в оселі.
Мені б у грайливому сні
Згубитись в безкрайній пустелі.
Щоб вітер гарячий в лице,
Пекучий пісок біля ніг.
І біль і печаль відійде
На серці розтане весь лід.
ІІ
Гарячий чай, погрію руки.
Думки, як вас кудись прогнати….
Відчути з вами смак розлуки.
Не чути вас, не бачити, не знати…
Стати пилинкою у світі,
У безтурботності прожити,
Щоночі закриваючи повіки –
Не плакати, не гратися – радіти…
ІІІ
Гарячий чай розіллю у нестямі,
Помітив вітер сльози на щоці…
Шмигнув крізь светра дірочки шерстяні,
Приємний холод по спині.
Заглянуло сонце в вікно,
Іще один день у думках,
Хіба йому не все одно,
Що чай захолов на руках…?
В усі віки завжди і всюди
Страждали від кохання люди,
А ти Міринко не страждай
Бо ВІН - далеко ще не край.
Глянь в люстерко, всміхнись Міринко
І стане краще за хвилинку.
А вірш твій мені дуже сподобався.
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Міринко? Мене ще так ніхто не незавав, а прикольно, мені приємно що тобі сподобалось, і усе налагоджується, усе буде добре. Дякую!!!!!
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Думки вони ж незалежно від того що пєш, а від того що відчуваєш, хоча часом коли хильнеш зайвого хід думок злегка змінюється....Десь у ваших словах є правда!!!