Щоночі настирливо сниться
Калини похилений кущ,
Матусі хатина й криниця,
У цвіті і яблунь, і груш.
Нехай ностальгію незриму
І сум на чужій стороні.
Розвіють кущі біля тину,
Бузок, що цвіте по весні.
Шпориш і стежина до ставу,
Що знає тепло моїх ніг.
У співах птахи без угаву,
Я знаю, тут мій оберіг.
Молитись, немов на ікону,
Просити прощення у всіх:
У мами, у рідного дому,
Бо довго не був, а це гріх.
05.06.2011р.
Звичайно, без образ, це ж - обмін думками і спостереженнями! Навпаки - дуже радий Вашому посту і тому, що завдяки дискусіям - ми задумуємось і розвиваємося!
Олексій Тичко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я радий, що ми розуміємо один одного.Дійсно, подібні коменти інколи викликають неадекватну реакцію, а в даному випадку - розуміння.Дякую за це!
Так, прорив у розумінні "хати-материнства"! Про це писали і пишуть. Інколи - шкода - що типовими словами, засобами, думками.І вже яке сторіччя...(маю надію - підказав) Пробачаюсь, як щось не так написав.
Олексій Тичко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я не думаю, що на сучасному Харле́йевському скутеру далеко і ви заїдете...Без образ!
я радий, що ми розуміємо один одного.Дійсно, подібні коменти інколи викликають неадекватну реакцію, а в даному випадку - розуміння.Дякую за це!
