З часів біблійних мантія - наряд,
Щоб відрізнити стать людини.
Жіночі вишиті, барвистий колорит,
Чого не смів вдягати чоловік. (Повт. Закону 22:5)
Вбрання ж бо біле, тога, чи хітон,
Як символ благочестя слугували.
Царі, вельможі, королі та знать,
Хоч, часом не по праву, їх вдягали.
Та з часом занепала вся мораль,
Все більше темні сили наступали.
І влада, що пітьмою керувалась
Всіх по своїх смаках вдягла…
З часів середньовічної пітьми, (Луки 21: 24)
Коли в людей затемнення настало,
Про рівність і не мріялося вже –
Окремі атрибути не пропали…
Щоби надати неприступний вид,
Щоб жертва вже про честь не дбала,
Вдягнемо суддів, вчених і ченців
В одежі, що дають їм право.
То ще не маска, але близько вже!
Зручне, просторе чорне покривало,
Де особистість не існує вже.
А безсторонність байкою зосталась.
І манить мантія усіх,
Хто мріє про велике, неповторне,
Хто чує в собі кров богів,
Та не звітує «’ам гаۥа’рец»* потворним.
*-- ( ’ам гаۥа’рец – євр. - люди землі)
