З комірів і манжетів,
з розлогих гордовитих капелюхів
струшують сосни сніг
перед тим, як увійдуть до сну.
Тріщать цукринки на зубах,
мармеладовий тане цілунок,
розкручують доріжки й килими
мені назустріч сновидіння.
Заходить небо під мої подушки,
і тчуть веселі павуки
прозору сіть, щоб вполювати казку.
Мене вкриває муркотіння ночі.
гойдається над полем веселковий міст,
хоч кінчиками пальців доторкнуся
і розпочну мандрівку в надсвіти...
Під подушками зорі гомонять,
сьорбають чай, смакують зефіринки.
вхоплю й собі краплинку насолоди.
Кіт язиком злизав останню краплю дня,
димчастим хутром затуливши світ,
півмісяці очей примружує ліниво,
аби ледь-ледь розгледіти відбитки
маленьких мишачих доріжок,
які пришиті до небесних комірчин...
Запхну пожитки в рюкзачок
і далі, далі від порогу
шугну, мов птаха, стрімголів у вись.
Лечу над соснами, над берегами,
повз те недрімне жовте око,
розчесана чудними гребінцями вітру
лечу в твої обійми.
Рукою під подушку знов залізу,
щоб зупинити плин хмарин,
щоб на платформу потягу твого
я завжди втигла скочити зі сну.
...Мене до себе сонну пригортаєш,
а я тримаю зірку у руці...
12.12.2010р.
Твій віршик наскрізь пронизаний передчуттям свята, огорнутий серпанком ніжних сновидінь, романтики та мрій, впеленаний теплою шубкою твого таланту і захищений від зимового холоду твоїм невичерпним словниковим запасом. Ти така молодець!
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти мене,приголомшила таким надзвичайним коментарем, я аж розхвилювалася і стосовно словникового запасу, думаю, що туди ще багато чого треба докладати і докладати! Дякую!!!
Приємно, що Вам сподобалось, дякую за увагу до моєї творчості 
