Затихло все в полоні ночі
І видно лише сонні очі,
Що ясно в темряві горять
І, мов жаринки мерехтять.
Повіки ледь-ледь опустились,
Бо очка трішки утомились.
Тут раптом вихор закрутився
І за дверима зупинився.
Поважно увійшов в кімнату
Серйозний, дивний дідуган.
Привіз він в кошику багато
Зілля чарівного, дурман.
Змахнув своїми рукавами,
Повіяв ніжними словами,
Пробурмотів якісь закляття
Й розсіяв зілля для завзяття.
Пізніше пісню наспівав,
Чемненько ковдрою накривав
І ліжком тихо покрутив,
А Ти мрійливо полетів.
У світ фантазії і мрій,
У світ щасливих всіх подій,
Що лагідно Тебе тримають
В своїх обіймах й не відпускають.
Дідок, побачивши, що Ти
Вже солодко собі сопиш,
Сам вирішив мерщій тікати,
Щоб Дрімоту не налякати.
Старець цей дивний і загадковий
Не є прохожий випадковий.
Це всім відомий король Сон,
Що полонив своїм добром.
Коли б довелось нам обирати
Чи Сон, а чи широкі шати,
Чи дорогі, швидкі машини,
Чи величезнії хатини,
Чи бізнес справді прибутковий,
Чи курорт не випадковий,
Ми б все покинули для Нього,
Бо Сон миліший є від всього!
