На могилі єдинака неньо причитав.
Палючі сльозини кулаками витирав…
Сину мій, сину…
Чи я тебе не народив?
Синку мій, синку…
Чи я тебе не няньчив?
Синеньку мій, синеньку…
Чи я тебе не виховував?
Синенятку мій, синенятку…
Чи я тебе не годував?
Синочку мій, синочку…
Чи я з тобою не пустував?
Синульку мій, синульку..
Чи я вчитися тебе не посилав?
Синчику мій, синчику…
Чи я гроші тобі не надсилав?
Синчечку мій, синчечку…
Гди ж на вакації приїхав…
Синашу мій, синашу…
І що ти мені сказав?
Синашику мій, синашику…
-Здраствуйтє, Папа! – ійон аки мене привітав…
Сила:
Зрадець лунув ще до того, смертовбивства свого,
Бо хто батьківське покидає родиме Слово,
Цурається його, відрікається від нього,
Той виконує духовне над собою самогубство,
Мова, не тому, що інші не вчать її, зникає,
А затим, що не говорять ті, хто ю знає.
Аще замовкне й щезне народна богодана річ,
То і язика цього вже віднині нич…
30.08.23.
Мова українська дуже багата на пестливі слова і не тільки: вона милозвучна, співуча, дуже гарна і мила.
Плекаймо і оберігаймо , рідненьку.
Вірш актуальний.
На жаль...бере печаль...,а чи то такий час,що мову забувають і покидають рідний край 
