Плаче січень - холодні сльози,
Молода вже вдова - дружина,
Як ростиме донька- сиротина,
Вже татусь обійняти не в змозі.
Не побачиш такі перші кроки,
Хто ж візьме Аделінку на руки,
А вони ж дужі й рідні до муки,
Шлях життєвий у тата короткий.
Так беріг молоденьку дружину,
Подарунки приносив та квіти,
Мріяв мати сімейне гніздечко,
Де щасливо сім'я буде жити.
Не цуравсь ти ніколи роботи,
І завжди поспішав на підмогу,
Рідні, друзі без горя й скорботи,
Всі так вдячно молилися Богу.
Та це щастя згубила розлука,
Всіх назавжди війна розлучила,
Вмить забрала у нас ніжні руки,
Що лишається рідним? Могила...
Як це щастя з тобою забути,
Де шукати й знайти рідні очі?
Серце вірити в горе не хоче,
Лише сльози печуть як отрута.
Повернися промінчиком ясним,
Пригорни своїх рідних, солдате,
Бо вони будуть завжди чекати,
Ти для них залишився найкращим.
ГАЛИНА ГРИЦИНА.
