Осінь
Одягала сукні жовті, оголяла свої плечі,
Прохолодою дзвінкою вже наповнювала вечір.
Шурхотіла спідницями коли бігла по дорозі,
Тихо листями смітила кожноденно на порозі.
Посміхалась промінцями, не пекла, а тільки гріла,
З ластівками і буслами в небі з легкістю летіла.
Танцювала з вітром танго і від пристрасті горіла
Потім з смутком завмирала і дощами гомоніла.
У фатальності відкрита свої коси розпускала
І останні ніжні квіти з гармонійністю сплітала.
Дарувала своє серце й гарне тіло незрівняне,
Розмальовуючи всесвіт в золоте і десь багряне…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
|
