Любов дозволяє собі «вольнощі», котрі дозволені поетам та безумцям.
Самозадоволені мешканці її рідного Канева величають пані Любов епітетами: «Дивна», « Не від цього світу». І художниця не розчаровує присуду своїх зеляків… Відповідає їм своїми творами. Бо, Любов ніколи не боролася «проти» чогось, чи когось. Вона бореться все життя лише «За». За чесність, як в житті, так і в мистецтві пезлю, батіку, колажу.
Колись паризькі біржеві маклери вважали «звихнутим» Поля Гогена… Втім, хто нині пригадає ім`я хоч одного з тих вважалок, присудників? А твори Гогена занють у всіх куточках планети ЗЕМЛЯ.
Живопису Любові Міненко вочевидь притаманна всепланетна аура любові до простої людини, рідного з дитинства краю – Канева. Любові до свободи розмаху крила творчості. Прагнення здивувати глядача, так, як дивує оточуючий її світ (видимий і незримий: сущий і надсущий) очі і душу мисткині з великої літери.
Хочеться сподіватися, незабаром її картини поїдуть за кордон. Бо, відома гірка істина «несть пророка в своём отечестве» ще панує в головах споживачів мистецтва…
Сподіваюсь, бо вірю в близький великий успіх Любові.
Олександр Апальков, редактор журналу "Склянка Часу*Zeitglas
|
|
|
