Прочитаний :  160
|
Творчість |
Біографія |
Критика
НА ОБРІЇ СЛЬОЗИ
Згадалося... Казкового бінокля
солдат подав замислено мені.
І я за склом, від подиху намоклим,
побачив шлях, неначе уві сні.
Його так близько зроду я не бачив -
стовпи дротами грали: дожени!..
І я відчув усім єством дитячим -
це шлях у світ, це голос далини.
Мене десь там, за обрієм широким,
чекало те, чого ще не було...
Бінокля повернув я іншим боком,
і ось на шлях мій вибігло село.
І я, хлопчак, побіг. Побіг щодуху
за обрії, за сонячну межу.
Сікли мене дощі і завірюхи,
а я все біг.
Я досі ще біжу.
Біжу, і задихаюся від болю,
і падаю в розчахнуті степи.
На обрії сльозини голубої
в тумані бачу зморені стовпи.
Не хочу я казкового бінокля.
Боюся: враз у лінзу неземну
побачу те, що в пам'яті замовкло,
чого ніколи вже не дожену.
|
|
