*****
О думи, рідні, любі діти,
Мені дозвольте зрозуміти
Цей світ і вас, непосидючих,
Усюди повсякчас плодючих,
Що в темну й світлую годину
Не маєте усе спочину,
А лиш завзято і невтомно,
Беззастережно, карколомно
Мені привітно посміхнетесь
І в розум, душу враз крадетесь,
Немов до рідної оселі,
Чи то сумні, чи то веселі,
Та з намірами пробудити
Моє єство і утвердити
Його усякую краплину,
Щоб я знайшов свою місцину
На цьому нелегкому світі,
Де часто хто втрапляє в сіті
Тих справ, подій, які непевні,
Нерідко темні, жасні, кревні;
Щоб я від світу не ховався,
А вповні реалізувався,
Щоб світлу не втрачав надію
І гарно те творив, що вмію,
Щоб проживав життя належно
І завжди діяв обережно,
Щоб дальнії мої нащадки
Про мене мали добрі згадки.
Євген Ковальчук, 23. 10. 2017
